ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ

У 2019-му році виповниться 845-а річниця від часу першої літописної згадки про Срібне.

Якби вдалося підняти завісу віків чи підглянути, як крутиться колесо історії, побачили б,мабуть, князів Київської Русі за бенкетним столом або в січі ратній, бо Срібнянщина наша таки древня.
Перша згадка про Срібне в літописах датована 1174 роком. Вона свідчить про те, що князь Ігор Святославович, наздогнавши 20 липня під Срібним половців, розбив їх і відняв награбоване.
З другої половини ХІІ століття міста Прилуцької області надовго зникають з вітчизняного літопису і про їх долю до ХVI століття можна лише здогадуватися. Ймовірно, їх зруйнували татари, нагрянувши на Русь в 1240 р., як Київ та інші великі міста.

У XVI ст. будуючи і відновлюючи розорені татарами храми і монастирі, православне духівництво стало засновувати церковні «братства», головним завданням яких було створення шкіл і друкарень. У братських школах учили Богослов’ю, латині, грецькій і польській мовам, граматиці, риториці і діалектиці, словом, усім наукам того часу. Перше братство засноване було в Львові (1585 р.), потім у Вільні, Мінську, Києві.

Заснування церковного братства в Срібному відноситься до 1640 року. Почалося воно в день закінчення будівництва церкви так званим «уписом» в книгу живота (на престольне євангеліє). І упис і споруда церкви в ім’я чесного Хреста Господня здійснилися за ініціативою отця Георгія Созанського, що був на той час священиком.

На честь церкви, на честь храму як загальноміського свята срібняни вибрали герб: на червоному тлі - золоте серце, увінчане золотим хрестом із сяйвом, що могло символізувати Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього в серцях міщан.
На жаль, в літописах не збереглося жодних записів про дії Срібнянського братства, але немає сумніву, що заснування його означало і відкриття школи, «шпиталю» і братського будинку, в який братчики збиралися для нарад, а в храмові дні - для учти прихожан.

За панування Речі Посполитої Прилуки з усім округом належали литовському магнатові князеві Михайлу Корибуту-Вишневецькому. Зі списку володінь, який зберігся у нащадка Вишневецьких, видно, що в Прилуцькій області йому належали: Прилука, Городня, Журавка, Іваниця, Красне (Красний Колядин), Варва, Переволочна, Срібне, Сокирна (Сокиринці), Гмирянка, Оржиця, Ічня. В 1647 р. він володів 8668 дворами з 66330 душами народу. Це було майже все населення Прилуцького повіту.
Всі приписані до поселень люди зобов’язані були працювати «панщину», або за позбавлення від неї платити Вишневецькому п’ять талерів від кожного двору; ця сума за тодішнього часу, коли за гривну можна було купити чверть жита, була дуже велика.

Зі своїх маєтків Вишневецький отримував дохід до 180 тис. рублів, на нього працювали шинки і 423 млинарських «кола». Це давало йому можливість жити по-царськи, мати свою свиту, своє військо і укріплювати свої міста, як фортеці.

З повстанням Богдана Хмельницького проти Польщі в літописах з’явилися згадки про Прилуцький полк. Полк був великий – в 1648 році лише реєстрових козаків числилося 2106 чоловік, а наступного року до нього приєднався і Іченський (Ічнянський) полк. В об’єднаному полку була 21 сотня. Срібнянську сотню очолював Павло Федоренко. Ці сотні впродовж 6 років брали участь у всіх походах і битвах Хмельницького. На Переяславській раді 1654 р., коли у присутності посланця російського царя боярина Бутурліна народ присягав на вірність Великоросії, були і прилучани та срібняни.

Прилуцький полк брав участь і у військових діях міжусобиці Виговського, що перейшов на сторону Польщі, та Юрія Хмельницького, який держався Великоросії.
Літопис так описує ті події. Виговський «заслал ординанц свой до Прилукского полковника Дорошенка, абы с полком своим станул в городи Сребном». Але князь Пожарський з царськими військами «без великого труда город Сребное достал, жителей тамошних единых вырубал, а других в полон забрал со всеми их набытками; а козаков полку Прилукского, там бывших, погромил и распудил, так же и сам полковник их Дорошенко, як заец по блотах тамошних гонений, за ледво бегством спасался от беды своея тогдашнея».

Проте частина Прилуцького полку все-таки з’єдналася з військами Виговського і рогромила російські війська під Конотопом, Пожарського взяли в полон і віддали союзному ханові, який звелів «усекнути главу» йому за те, що в «великом роспалении будучи, набранивши ханов звичаем Московским матерно, плюнул ему в очи».

3 січня 1667 року між Великоросією і Польщею було підписано мирний договір. За цим договором Україна була розчленована надвоє: на схід від Дніпра – Великоросії, на захід – Польщі. Чутки, що король з царем помирилися для того, щоб винищити козаків, сіяли паніку і викликали невдоволеність. Дорошенко став домовлятися з Брюховецьким, щоб від’єднатися від Москви. При цьому у кожного з гетьманів лівобережної та правобережної України були свої мотиви.
Тим часом заворушення в народі вже почалися і Прилуцький воєвода Кирило Загряжський писав головному царському воєводі до Києва, що «посполитство Прилукское чинится не послушным, по научению есаула Ивана Маценка доходов не плотит и вперед платить не хочет, а в местечках Красном, Ичне, Коробутове и городе Сребном все мещане и сельский люд пошли в козаки и поборов брать не с кого» (1668 р.)
Козацтво проти воєвод повстало відкрито і Загряжський змушений був з царськими ратниками здатися в полон новому прилуцькому полковникові Івану Кошовому, який силою захопив уряд. Дорошенко ж стратив Брюховецького і проголосив себе гетьманом обох сторін Дніпра.

У XVIII ст. Україна часто зазнавала адміністративно-територіальних змін. Внаслідок змін, запроваджених Катериною Великою, з 1 лютого 1763 р всі полки були розділені на 20 повітів.
На той час було 10 полків. З них Полтавський, Лубенський, Переяславський, Гадяцький, Миргородський і Прилуцький займали територію тодішньої Полтавської губернії, а інші чотири - частину тодішніх Київської і Чернігівської. У кожному полку засноване було комісарство для збору казенних доходів, визначених по одному рублю з хати; комісарство Прилуцького полку знаходилося в повітову місті Іваниця.
Прилуцький полк, який складався з Прилуцької, Іваницької, Срібнянської, двох Варвинських, Журавської, Переволочанської, Монастирищенської, Ічнянської, Корибутівської і Красно-Колядинської сотень, розділений був на два повіти: Прилуцький і Іваницький.
У 1764 році Іван Григорович Галаган зайняв пост градського судді. А полковником був призначений кавалер ордена св. Георгія, Олександр Якович Якубович. У перший рік його полковництва були розроблені правила для порівняння українських чинів з російськими. А в кінці року видане розпорядження про знищення гетьманщини. Був призначений перший генерал-губернатор краю граф Петро Олександрович Рум’янцев, а «для надлежащего Малой Россией управления» була заснована «Колегія».
У 1768 році засновані були духовні правління, або протопопії, числом 12 – у тому числі і в Прилуках, з духовними намісницькими правліннями в Прилуках, у Срібному та Варві.

А в 1782 році в Україні ввели нові зміни. Ухвалено було розділити її на три намісництва: Новгород - Сіверське, Київське і Чернігівське. Кожне намісництво було розділене на 11 повітів, із земськими і словесними судами. З тодішньої Полтавської губернії створено було 14 повітів, причому Прилуцький повіт з приєднаним до нього Іваницьким повітом відійшов до Чернігівського намісництва, а частина його від с. Рудівки по с. Товкачівку зі всіма селами на південний захід відійшла до Київського намісництва.
Окрім цього від Прилуцького повіту тоді ж відокремлені були Журавська сотня, дві Варвинські з с. Дейманівкою і Срібнянська сотня із с.Карпилівкою і с. Грицівкою (Гриціївка). З цих сотень і прилеглих до них з південно-східної частин тодішніх Роменського і Лохвицького повітів створений був Глинський повіт.

Після Прилук найбільшим торгівельним і промисловим містом було Срібне. Воно, як і Прилуки, мало свою ратушу (Магдебурзьке право) і свої цехи. Головними власниками містечка були декілька грузинських князів і камергер Будлянський. Землі, що належали козакам, були виключно орні, а лісів і сінокосів у них не було; перші вони купували в Сокиринцях, Васьківцях і Іванківцях, другі брали з половини у с. Карпилівці.
Ремісники містечка, що славилися здавна, продавали свої вироби на ярмарках Ромен, Лохвиці, Густині і Дейманівки. Головним предметом збуту срібнянських ремісників були шапки.

Імператор Павло I знову реформував Україну: 30 листопада 1796 р. ухвалено було з трьох намісництв створити одну «Малоруську губернію» з головним містом Черніговом.
Після смерті Павла I його розпорядження скасував Олександр I. 9 березня 1802 року Малоруську губернію ухвалено було розділити на дві - Полтавську і Чернігівську. Спочатку в Полтавській губернії засновано було лише 10 повітів: Полтавський, Кременчуцький, Хорольський, Золотоніський, Лубенський, Гадяцький, Переяславський, Пирятинський, Прилуцький і Роменський, а пізніше, для кращого розпорядження в управлінні, були утворені ще Константиноградський і Миргородський, Зіньковський, Лохвицький і Кобеляцький; при цьому Срібне з Карпилівкою і Дейманівкою увійшли до складу Прилуцького повіту. Таким чином склалася територія повіту з кордонами, що збереглися до 1888 р.
За даними земської управи 1881 р, у Прилуцькому повіті в 21 поселенні мешкало 32984 душі. Ось ці поселення: Алексинцы,Васьковцы, Грицовка,Гурбинцы, Дегтяри,Деймановка, Загайки, Иванковцы, Игнатовка, Калюжинцы, Карпиловка, Лебединцы, Меняловка, Никоновка, Оробиевка, Подол, Побочиевка, Савинцы, Сокиринцы, Сребное, Харитоновка. Крім того, були населені пункти, в яких чисельність населення була невідома ( х.х. Вадин, Дробок, Поетинівка, Тростянець, Ханжиків, Чернечий).

Сокиринці з палацом і чудовим в 650 десятин парком, що належав графам Галаганам, є перлиною Срібнянщини і досі. У 15 верстах від Сокиринець знаходиться не менш чудовий парк Скоропадського поблизу х. Тростянець.

Однією з визначних осіб нашої малої батьківщини був уродженець с. Калюжинець, бандурист Остап Вересай. Мандруючий кобзар, відомий порівняно невеликому колу любителів українських дум, в 1873 році отримав загальну популярність завдяки записаним південно-західним відділом географічного товариства його пісням і думам. Ним зацікавилися і повезли до Петербургу, де він удостоївся честі співати свої думи перед великими князями Сергієм і Павлом Олександровичами. На згадку великі князі подарували йому золоту табакерку і 75 рублів грошей, які буквально збагатили його. Незадовго до смерті Вересай позував в с. Качанівці художникові Костянтину Маковському для його відомої картини «Гусляр».

Чи не найбільш відомим персонажем в історії Срібнянщини був Григорій Павлович Галаган. Він один із перших відгукнувся на рескриптом імператора Олександра Миколайовича 20 листопада 1857 року про створення в кожній губернії комітетів для складання проектів звільнення селян. Цей гуманний приклад власника кількох тисяч душ люду не залишився без наслідування в Росії: багато кращих людей того часу підтримали ідею звільнення кріпаків. У 1859 р., коли були засновані редакційні комісії для систематизування робіт губернських комітетів, Галаган в числі небагатьох обраних государем людей був запрошений в члени однієї з цих комісій. 19 лютого 1861 року велика подія здійснилася: було оголошено Високий маніфест про відміну кріпосного права.
У 1874 році Григорій Павлович був вибраний предводителем дворянства. Займаючи місце голови в раді училищ, він вперше, добившись в земства і сільських общин збільшення бюджету, поставив сільські початкові училища в належні умови існування. Коли справа нижчої і середньої освіти в повіті була зміцнена, Галаган відновився від посади предводителя дворянства.

Уряд добре піклувався про народну освіту: 1812 р. училища були перетворені з народних в повітові і до них доданий 3-й клас. У 1815 році вперше були відкриті сільські училища. У Прилуцькому повіті їх було кілька: в с. Подищах, м. Перевалочній, с. Іванківцях, м. Срібному, с. Товкачівці, м. Іваниці, с. Маціївці, с. Малій Дівиці.
8 квітня 1838 року в с. Сокиринцях Катериною Василівною Галаган за власні кошти відкрито було початкове училище, першим вчителем якого був Михайло Дєдін. У 1843 році Міністерство державних маєтностей відкрило початкові училища в селах Березівці, Дубовому Гаю, Вільшаній Прилуцького повіту.Першого ж року в них поступило більше 150 учнів.

У 1887 році в Прилуцькому повіті налічувалось 64 учбових заклади, в яких навчалося 4611 учнів, що в середньому складало 1 учень на 20 чоловік городян та 1 учень на 44 сільських жителі. Найбільшими учбовими закладами в повіті були:
- Двокласне училище Міністерства народної освіти в м. Срібному, в якому у 1887 році числилося 98 учнів.
- П’ятикласне ремісниче земське училище в с. Дігтярях, за рахунок губернського земства, яке відпускало на нього щороку 20000 рублів.
29 жовтня 1878 року у подарованому земству дійсним таємним радником Григорієм Павловичем Галаганом кам’яному палаці в с. Дігтярях відкрито ремісниче училище на 100 чоловік з такими відділами: столярно-токарним, ковальським, слюсарним і модельно-литейним.
З числа 100 учнів земства по статуту училища надано право мати Прилуцькому земству 40 стипендіатів і панові Галагану 10. Не обмежуючись цим, училище приймало ще своєкоштних з платою 125 крб. і вільно-приходящих по 10 крб. в рік. Інтерни, що навчалися в училищі, знаходилися на повному утриманні закладу, а після закінчення його земські користувалися білизною і одягом, зробленим для них в училищі, а також і субсидією при відкритті своїх майстерень.
В навчальному закладі викладалися загальноосвітні предмети: у скороченому об’ємі – закон Божий, російська мова, арифметика, геометрія, фізика, механіка, географія, історія, креслення і малювання. Викладання цих предметів обмежується першими чотирма класами, п’ятий призначений виключно на спеціальне вивчення ремесла.
У 1883 р. начальний заклад закінчило 18 осіб, у 1884 р. – 15, у 1885 р. – 21. У 1887 в ремісничому училищі навчалося 140 учнів.
Училище це існує й досі як Дігтярівський аграрний ліцей.

 

Медичну допомогу жителям Прилуцького повіту надавали 4 докторських і 16 фельдшерських дільниць. У кожній дільниці, де завідував лікар, була лікарня, аптека, кілька фельдшерів та акушерка. Медична допомога населенню Прилуцькому земству в 1886 г. обходилася в 37786 крб
Лікарні були в Прилуках на 25 ліжок, в Срібному на 10 ліжок, в Іваниці на 5 ліжок, в Рудівці на 10 ліжок. Також у всіх селах з волосним правлінням знаходився фельдшер.
При рівномірному розподілі жителів повіту на ділянки на одного лікаря, одну лікарню і одну аптеку припадала 42631 особа, а на одного фельдшера 10658 чоловік. З урахуванням тих, що лікувалися в лікарні, амбулаторно і вдома в 22300 випадках вийде, що лікування кожної людини в 1886 році обійшлося земству в 1 крб. 68,5 копійок, а одне щеплення від віспи в 11 копійок.
 

Поштова контора для пересилки листів і грошових повідомлень відкрита в Прилуках услід за введенням Катериною II городових положень, телеграфна станція - в серпні 1880 року, а об’єднані ці обидві установи були в 1886 році.
Поштове відділення в м. Срібному відкрито в 1878 році. Стійлові пункти земських поштових коней знаходились в г. Прилуках з 15 кіньми, м. Переволочній з 9 кіньми, м. Срібному з 7 кіньми, с. Городні з 8 кіньми, с. Рудівці з 6 кіньми. У м. Срібне з Прилук грошова пошта надходила в понеділок, а проста в четвер.


У 1888 році з 4 винокурень і 3 пивоварень Прилуцького повіту на Срібнянщині працювали винокурні Пушкіної в м. Срібному і винокурня та пивоварня Новицького в с. Гурбинцях.
У Прилуцькому повіті проводився 61 ярмарок, у тому числі 7 ярмарків на Срібнянщині.
У Срібному:
1. Благовіщенський - 25 березня (с.ст.) 5-денний
2. Георгіївський - 22-24 квітня (с.ст.) 2-денний
3. Різдво-Богородицький - 7-9 вересня (с.ст.) 3-денний.
У Дейманівці:
1.По десятій п’ятниці після паски 4-денний
2.Симоновський - 1 вересня 1-денний.
У Сокиринцях:
1.Вознесенський - 3-денний
2.Александро-Невський - 30 серпня (с.ст) 3-денний.


На 1903 р. в містечку нараховувалось близько півтори тисячі мешканців. Діяли Хрестовоздвиженська церква, поштова станція. кілька лавок, базар двічі на тиждень, три ярмарки і понад 25 вітряних млинів. У містечку знаходився маєток графині О.А. Мусіної-Пушкіної площею понад 2400 десятин. В маєтку був конний завод робочих порід: чисті ардени, матки - полукровки та місцеві породи. З 1878 р. працював спиртозавод, що виготовляє спирту на суму понад 40 тис. руб.